Покликання вчителя у творенні духовного світу учня

«...Ти нас повів, закохано і сміло,

в незнаний світ чудесних повний чар.

В твоїх словах, що ми в серцях лишили,

пізнали ми любові й дружби жар…»

                                                                                                Володимир Сосюра

  

Хіба можна словами описати, що означає бути справжнім учителем? Хіба можна оцінити надзвичайний внесок педагога у формування нашої свідомості? На мою думку, не можна. Адже вчитель – це не просто той, хто викладає предмет. Це людина з великої літери, що несе у своєму серці любов до своєї землі, родини, Батьківщини…

По-перше, бути вчителем – це велика відповідальність. Вчитель повинен завжди бути прикладом для своїх учнів, адже саме його духовні цінності є основою для будування внутрішнього світу дітей.

По-друге, саме вчитель має найбільший вплив на учнів. Одне його добре слово окрилює дітей і наповнює їх прагненням до нових звершень. Тоді, як одна груба, безцеремонна фраза може назавжди відбити в учня бажання бути активним, творити щось та проявляти свої здібності.

В нашій школі працює багато вчителів, для яких бути вчителем – справжнє покликання. Вони на сто відсотків віддаються своїй справі, надихаючи не лише учнів, а й своїх колег. На жаль, я не можу впевнено сказати, хто мій найулюбленіший учитель, але можу розповісти про тих, хто є для мене справжнім прикладом.

Хто ж, як не вчитель-філолог, навчить нас гарній вимові, правильно формулювати свої думки та вміти їх відтворити. На мою думку, в нашій школі один з найкращих вчителів української мови та літератури, для якого зовсім не байдужий жоден з її учнів. Кожного разу, приходячи на урок, вона ставить перед собою одне з головних завдань – вселяти в учнів азарт до життя, повагу та шанобливе ставлення до своєї країни, її побуту й самобутності. Я не пам’ятаю уроку, котрий би був звичайним, адже жоден з них не проходить без повчальної бесіди, дискусії або навіть суперечки. Іноді мені здається, що наш вчитель спеціально надає нам такі теми, що можуть підняти з надр нашої свідомості такі думки й твердження, які б за звичайних обставин ніколи й не виникли б. За це ми всі їй дуже вдячні.

Як і будь-який навчальний заклад, наша школа не обходиться без позакласних заходів. А для того, щоб все завжди проходило на висоті, нам, звичайно, потрібен мудрий та досвідчений керівник. Саме таким керівником є для нас наш педагог-організатор. На мою думку, роль цього педагога не менш значуща за роль інших педагогів. Хоч вона і не викладає жоден предмет, проте її місія набагато важливіша. Вона кожного дня вселяє у серця та свідомість учнів віру в себе, у власні сили. На кожному заході ніби кидає тобі виклик у вигляді якогось доручення. Немов під цим криється запитання: «Чи здатен ти це зробити? Чи вистачить в тебе сили й завзяття?» Звичайно, наш педагог не може так випробовувати кожного. Мені здається, що це мають бути люди з вогником всередині. Ті, що можуть виправдати її сподівання та надії. Але саме у цьому, на мою думку, і полягає  її талант. Запалювати, вірити, заохочувати. Ось три кити-фундаментатори, на яких будується незалежність учнів, їх витримка та відповідальність. Саме ті риси, які визначатимуть дитину, як самобутню, дорослу та досвідчену людину.

Мені здається, що можна дуже довго описувати кожного вчителя окремо, адже наші вчителі – це, по суті, наші другі батьки. Саме наші вчителі можуть легко поселити в наших душах мрійливу надію на щось, що здається нереальним, і так само легко зламати цю надію.

Але, як би не здавалось на перший погляд, десь, глибоко в душі наші вчителі ще залишаються дітьми. Зі своїми надіями, мріями, сподіваннями. Я вважаю, що робота вчителя – це невимовно важка праця. Але не кожен і здатен на цю працю. На мою думку, справжніми вчителями не стають, ними народжуються. І нам дуже пощастить, якщо на своєму шляху ми зустрінемо справжнього Педагога.

Я на своєму зустріла, і ніколи їх не забуду.